ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Киричок Людмила Миколаївна

   Робота присвячена проблемі творчого розвитку дитини в умовах навчально-виховного процесу. Розглянуто різновиди обдарованості, розглянуто етапи роботи з обдарованими учнями, а також вимоги до вчителя під час роботи з такими учнями.

   Коли ми говоримо про обдарованих учнів, то маємо на увазі дітей із підвищеним рівнем розвитку інтелектуальних, творчих, академічних і соціально-особистісних здібностей, а також дітей із прихованими, тобто потенційними, можливостями.

   Багато педагогів вважає, що відповідні ознаки виявляються  ще у дошкільному віці. Проте інтелектуальною обдарованістю, талантом до наук можуть володіти й ті, хто в шкільні роки їх не виявляв. Чому таке трапляється?

• По-перше, педагоги і психологи ще недостатньою мірою вміють розпізнавати ознаки обдарованості.

• По-друге, здібності можна пробудити за умови вдалого індивідуального підходу, за більш сприятливих обставин. Трапляються випадки, коли обдарованість учня спалахує з приходом до школи нового учителя і згасає одразу після його звільнення.

• По-третє, обдарованість нерідко виявляють на більш пізніх вікових етапах, що може бути і генетично обумовлено. Наприклад, у Ньютона обдарованість не проявлялася до 11 років. А Ейнштейна вважали зовсім нездібним, і його було відраховано з гімназії у 15 років.

   Хто ж такі обдаровані діти? Чи можна їх розпізнати серед однолітків? За фізичними показниками, як стверджує психологічна наука,— ні. Уявлення, які склалися про обдарованих: худий, блідий «книжковий черв’як» в окулярах або навпаки — ідеальний, кращий за звичайних дітей за всіма показниками,— помилкові. Обдаровані діти відрізняються одне від одного так само, як і діти із середньою нормою розвитку. Західні психологи наголошують лише на одній фізичній характеристиці, що притаманна обдарованим дітям,— високий енергетичний рівень. Він дозволяє таким дітям тривалий час не спати, займаючись справою з повною віддачею.

   Одним із критеріїв, що дозволяє зробити висновки про обдарованість, є інтелектуальний коефіцієнт (Intelligence Quoti ent — IQ). Як відомо, IQ — показник, що визначається у результаті тестуванні. Найчастіше практичні психологи використовують тести Векслера і Станфорд-Біне. Дитину, яка за результатами тестування набрала більше ніж 120 —130 балів, вважають інтелектуально обдарованою [1].

   У школі серед учнів виокремлюються діти, які навчаються без особливих зусиль. Вони не тільки чудово запам’ятовують, але й аналізують, узагальнюють навчальний матеріал і в потрібний момент відтворюють його. Таких учнів, які володіють високими здібностями до засвоєння знань, небагато, саме їх вважають академічно обдарованими.

   Інші діти, творчо обдаровані, не можуть легко набувати знань з різних навчальних предметів, оскільки для них засвоєння великої кількості даних, чужого за своєю суттю досвіду є проблемою. Сила таких дітей в іншому — у розв’язанні складних завдань, виявленні нестандартних шляхів для їх розв’язання. Їм притаманна оригінальність мислення, креативність. Високий рівень креативності поєднується з високим загальним інтелектом: у творчих дітей, як і в інтелектуально обдарованих, IQ вищий за 120 балів. Але дуже високий IQ не сприяє розвитку в дітей творчих здібностей, так само як і невисокий інтелект гальмує розвиток креативності.

   Інтелектуальна, академічна і творча обдарованість — це різновиди обдарованості розумової.

   Крім неї існують: моторна обдарованість (дитина проявляє її, наприклад, у спорті, танцях), соціальна (організаторські здібності) і практична (проявляється в різних сферах людської діяльності — кулінарії, роботі з деревом або металом, шитті, вирощуванні квітів тощо).

   Спільними і найголовнішими якостями обдарованих дітей є переважання пізнавальної мотивації та досліджувальної активності. Пізнавальна мотивація виявляється вже у ранньому віці. Спочатку — це потреба у враженнях. Її можна спостерігати у немовляти, яке активно реагує на речі навколо себе. Потреба у враженнях поступово змінюється допитливістю. Із 2-3 років дитина любить слухати, коли їй читають, любить розбирати речі, щоб дізнатися, як вони влаштовані, любить ставити запитання дорослим. Стихійна допитливість найяскравіше проявляється у підлітка, який цікавиться всім на світі.

   З усього сказаного можна зробити висновок, що необдарованих дітей немає.

   Їх виявлення повинно починатися вже в початковій школі. Для цього потрібно:

1) проводити різноманітні анкетування, тестування і на їх основі складати діагностичні карти;

2) всебічно впроваджувати інтерактивні методи навчання, що дасть змогу розвивати в учнів не лише різновиди розумової обдарованості, але й розвиватиме творче й дослідницьке мислення. Шляхом залучення учнів до активної участі в різнорівневих творчих та інтелектуальних конкурсах створювати ситуацію успіху; розвивати високу самооцінку, що в свою чергу дасть можливість школяреві поставити гідну його здібностей життєву мету;

3) проводити аналіз досягнутих учнями результатів, співставляти їх з поставленими завданнями та визначати шляхи подальшої роботи з обдарованими учнями.

  Для того, щоб разом з учнями пройти усі етапи роботи  по визначенню й розвитку здібностей, необхідно й учителю відповідати певним вимогам, а саме:

• мати високий професійний рівень;

• бути креативним, мати  здатність до експериментальної й творчої діяльності;

• бути інтелігентним, моральним, ерудованим;

• знати та уміти використовувати сучасні педагогічні технології;

• мати позитивну «Я-концепцію», цілеспрямованість, наполегливість, емоційну стабільність [1];

• уміти вдало організувати навчально-виховний процес, мати гарну психологічну підготовку.

   Одним словом, завдання педагогів полягає в тому, щоб створити умови, за яких дитина могла б просуватися шляхом власної досконалості, уміла мислити самостійно, нестандартно. Цей шлях називається «самовдосконаленням дитини в умовах освітнього процесу» [4, с.57].

   Варто пам’ятати, що обдарованість — це система, що розвивається протягом життя, визначає можливість досягнення людиною неабияких результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми. І саме ми, педагоги, можемо і повинні учням у цьому допомогти.

Бібліографія

1.     Інтернет-ресурси:   kuncevo.ucoz.ru

2.     Інтернет-ресурси:   teacherjournal.com.ua

3.     Уфімцева С.В. Організація творчої діяльності дітей у навчально-виховному процесі // Імідж сучасного педагога: Науково-практичний освітньо-популярний журнал. – К., 2005. – № 9-10 (58-59) – С. 56-58

4.     Уфімцева С.В. Концептуальна модель формування творчої особистості дитини в умовах навчально-виховного комплексу // Педагогічний процес: теорія і практика: Збірник наукових праць // Педагогіка і психологія. – К., 2005. – Випуск №3. – С. 264-273